• кваліфіковану медико-санітарну допомогу;
• кожна особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря, вибір методів лікування, вибір медичного закладу;
• пацієнт вправі вимагати заміни лікаря;
• право бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування;
• право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я;
• батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного;
• у разі смерті особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, повноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та знайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду;
• медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою;
• право добровільно здати кров для лікувального застосування;
• правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
• відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної здоров'ю;
• оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
• можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи;
• кожна людина має право на лікування за кордоном за направленням лікуючого лікаря.

• подавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу;
• безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;
• дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю;
• постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності;
• подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я;
• обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта;
• лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я;
• лікар зобов'язаний забезпечити кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині;
• лікар має право відмовитися від подальшого лікування пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого.

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, діагноз, інтимну і сімейну сторони життя особи, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законом випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, публікаціях у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Більше того, забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

• надання медичної допомоги особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
• повнолітня дієздатна особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
• Виняток! У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю особи, медична допомога надається без згоди особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.
• Ст.ст. 39 та 43 Законодавства про охорону здоров'я регламентує питання згоди пацієнта на медичне втручання, а саме передбачає, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода пацієнта. При чому, якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
• Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

У випадку порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні установи та організації незалежно від форм власності, їх посадові особи зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. За захистом права в галузі охорони здоров'я особа має право звернутися безпосередньо до суду.

Згідно норм чинного в Україні законодавства особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за кримінальні злочини у галузі охорони здоров'я вчинені медичними та фармацевтичними працівниками, а саме, за:

• незаконне проведення аборту (ст.134);
• неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);
• незаконна лікувальна діяльність (ст.138);
• ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.139);
• неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст.140);
• порушення прав пацієнта (ст. 141);
• незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);
• порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);
• насильницьке донорство (ст.144);
• незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145) та ін.

Порядок здійснення таких медичних втручань як стерилізація, донорство крові, штучне переривання вагітності, трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів людини, а також порядок забезпечення медичної допомоги вагітних жінок та новонароджених та деякі інші медичні втручання регламентується нормативними та підзаконними актами українського законодавства.

Ярош Крістіна - юрист
Карпатське Агенство Прав Людини "Вестед"