Отже, лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таємниці” (інформації для пацієнта).

Женевською декларацією Всесвітньої медичної асоціації (1948 року) (Міжнародною клятвою лікарів) передбачений обов’язок медичних працівників поважати довірені секрети, навіть після смерті пацієнта.

Міжнародним кодексом медичної етики (1949 року, з наступними доповненнями), що прийнятий Генеральною Асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації, встановлено, що лікар повинен поважати права пацієнтів, а також охороняти лікарську таємницю, в тому числі після смерті свого пацієнта. В свою чергу, згідно з пунктом d) Лісабонської декларації про права пацієнта (прийнята 34-ю Всесвітньою медичною асамблеєю у 1981 році) пацієнт має право розраховувати на те, що лікар буде відноситися до всієї медичної та особистої інформації, довіреної йому, як до конфіденційної.

Проте, найбільш ґрунтовно права пацієнтів щодо охорони персональної інформації, отриманої лікарем під час лікування, регламентовані в Декларації про політику в галузі забезпечення прав пацієнта в Європі (прийнята Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 1994 році). Так, згідно з цією Декларацією, вся інформація про стан здоров’я пацієнта, діагноз, прогноз та лікування його захворювання, а також будь-яка інша інформація особистого характеру повинна охоронятися в секреті, навіть після смерті пацієнта. При цьому конфіденційну інформацію можна розкрити лише тоді, коли на це є ясно виражена згода пацієнта або цього потребує закон. Припускається згода пацієнта на розкриття конфіденційної інформації медичному персоналу, який бере участь в лікуванні пацієнта. Усі дані, що можуть розкрити особистість пацієнта, повинні бути захищені. При цьому ступінь захисту має бути адекватним формі збереження даних. Компоненти людського тіла, з яких можна отримати ідентифікаційну інформацію, також мають зберігатися з дотриманням правил захисту. Документом також передбачено, що пацієнти, які поступають в лікувально-профілактичний заклад, мають право розраховувати на наявність в цьому закладі інвентарю та обладнання, необхідного для гарантії збереження медичної таємниці, особливо в тих випадках, коли медичні працівники здійснюють догляд, а також проводять дослідницькі та лікувальні процедури.

Знов звернемось до зарубіжного досвіду регулювання питань охорони професійної таємниці, цього разу – у сфері надання медичних послуг. Так, наприклад, розділом IV Кодексу лікарської етики Російської Федерації, що схвалений Всеросійським Пироговським з’їздом лікарів 7 червня 1997 року чітко передбачено обов’язок лікаря та інших осіб, які беруть участь в наданні медичної допомоги, щодо збереження лікарської таємниці та перелік підстав, за яких медична інформація може бути розкрита.

Нажаль, в Україні до цього часу не прийнято відповідного нормативного документу, на що постійно звертається увага фахівців [І. Сенюта. Етичні гарантії і права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування / www.lawyer.org.ua/?w=r&i=12&d=417]. Проте, відповідний проект Етичного кодексу українського лікаря вже розроблений і винесений на обговорення; питанням збереження лікарської таємниці в ньому відведене належне місце. Так, згідно зі ст. 17 проекту, при здійсненні своєї діяльності лікар повинен забезпечувати конфіденційність і зберігати лікарську таємницю. Документом встановлено, що лікар не має права розголошувати без дозволу пацієнта чи його законного представника відомості, отримані в ході обстеження та лікування, а також сам факт звертання за медичною допомогою. Усі відомості, передані лікареві пацієнтом в особистій бесіді, а також дані його обстеження заносяться в спеціальні медичні карти і є конфіденційними. Лікар зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів щодо збереження і нерозголошення медичної таємниці, а також конфіденційності інформації про пацієнта на електронних носіях. Лікар (медичний працівник) не має права розголошувати медичну інформацію навіть після смерті пацієнта, за винятком випадків професійних консультацій чи обставин, передбачених законом. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в публікаціях повинна бути забезпечена анонімність пацієнта. Представлення пацієнта (колишнього пацієнта) на наукових конференціях, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації є етичним лише за умови, що пацієнт поінформований про можливу втрату конфіденційності, усвідомлює це та у письмовій формі дає добровільну згоду на таке представлення.

Аналіз цього проекту дає підстави зробити висновок про відповідність його норм про правовий режим лікарської таємниці міжнародним документам, а також цивільному законодавству України в частині захисту особистих немайнових прав фізичних осіб.

Звертаємо також увагу на те, що на розгляді в парламенті (попереднього скликання) знаходилися два законопроекти, які стосувалися регламентації прав пацієнтів: це законопроекти "Про права пацієнтів в Україні” (реєстр. №№ 2649, 2649-1), в яких містилися норми щодо захисту професійної медичної таємниці. Проте, оскільки жоден з проектів не був прийнятий в першому читанні Верховною Радою України IV скликання, вони будуть вважатися відкликаними.

За матеріалами  http://www.justinian.com.ua/